Хмiль

1

Бiр загуде, немов гуральня —
І оковитіє юга
Й ледь не спалахує... Фатально
Притягує
I набіга!

I ось п’янiєш, осьде щез ти —
Хитка соснина
Мiж соснин...
Мов лиш на те ростив i пестив
Тебе тверезий часу плин.

2

На безводи, на безслихи,
В обiйми тих пiскiв,
Де мiражi, де лезами
Лякає синь вiкiв.

Як п’яно обвалилася
На жовте.
                Як мене,
Немов курай, по милостi
По Божiй — в пiч жене...

3

Не виводить iз неволi,
Та забутися дає.
Зiгрiва вуста схололi
Тепле дихання твоє.

I потоне зiр у зорi,
I зорю запне туман,—
День чи нiч? Висять прозорi
I камка, i тарлатан.

I плести нам банелюки,
Доки мова не з’югне
За невикошенi луки,
В серпанкове, у хмiльне.

4

О хмiль весни! Найбiльший хмiль.
А лiто, лiто? Теж сп’янiння.
А осiнь, осiнь? Хмiль. I бiль —
На зиму вже благословiння.

I лиш зима... А що зима?
Хiба не хмiль снiгiв, морозiв?
Хмiль вiдчаю — в собi, у Бозi,
В околах, де надiй нема...