Хмiль весни
берези
Ніжно розтали.
І ми
Більше не можем тверезо
Думать про холод зими.
Скільки у нас наболіло,
Скільки морози взяли.
В серці хурделиці вили,
Йшли подорожні з імли.
Що вони знали про голих,
Білих
На білім снігу?
Наче нас вигнали в поле,
Били,
сікли на бігу...
Кажуть, могли і повісить,
Кажуть, могли й розстрілять...
Хто там доріженьку місить —
Може, спішить визволять?
Скорше на радість коротку
Наслано гіршу біду.
...П’ють нашу крівцю солодку —
Все ще прозору
й святу...
1989
Свидетельство о публикации №112061103741