Душа поэта

ПисАти. ПисАти. ПисАти.
Не думати ні про що, а жити,
В стрічках своїх  біль виливати
Та навіть про все, тобі говорити.
Ділити з папером сум  і розлуку,
Щастя і радість, славу та муки,
Сміятись -думками в рифмованнім світі,
І гнатись в безумстві заплаканим літом.
Розсипались  сльози - хвилями в морі,
Волошки ,мов сміх загойдались  полями,
І бути щасливою, просто так жити,
По скошених травах ,ногами ходити.
В рифмованім світі - де ластівка бється,
Де ворон  не кряче , дорогу не знає,
Де люди забули , вас більше не помнять,
То вижити в світі перо помагає.
Це перо, не жар-птиці, а божий дарунок,
Спів душі на папері уміє  творити,
Там, де квітка кохання колись засохла,
Воно знову уміє її оживити.
Це перо- вічний стражник нужденних,
Тих людей, в кого душі криштальні.
Цим пером володіє далеко не кожен,
Тільки обрані, світом безжальним.
Душа поета, мов та квітка в полі
Добро прийшла творити в світ
І своїм подихом мигдальним
Оберігає  в наших  душах цвіт.