Там козаки пройшли по кручах
І позривалися зі скель.
А гори ті — стрімкі, летючі,
Коші подібні до осель.
Лиш чан один...
Єдина доля.
Летять.
Звисають ноги з хмар...
А наша доля —
В чистім полі,
Де ворогів —
немов примар.
Журитись, браття, чи не досить?
Все скніть —
При Золотій Орді?!
Десь козаків по кручах носить,
Віки минають молоді.
Лиш ми під боком —
то у хана,
То в пана,
То іще...
Хоч плюнь!
Які діла — така і шана.
Не треба й варти біля клунь.
1989
Вартовий бiля клунь
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112060901888
Свидетельство о публикации №112060901888
Рецензии