...І шлях — від запустіння
До хмарної пустелі,
Де блискавки коріння,
Як тріщини у скелі?
І де каміння верга
Прикутий так,
що зроду
Сюди уже не верне
Та й не згада дорогу.
То злив шумує вирва,
То попелу сухого.
Ні хата з дна не вирне,
Ні пам’ять —
з дна земного...
А що там пам’ятати?
В пісках убито сина.
І ти помер.
І мати
Мовчить, немов причинна.
Заслабла — не догляне
Ні саду, ні городу.
Лиш грім згори нагряне,
А ти чи син твій —
зроду...
Звiстка з Афганiстану
© Copyright: Алексей Ковалевский Укр, 2012
Свидетельство о публикации №112060804415
Свидетельство о публикации №112060804415
Рецензии