Дуб біля стежини
Розстелив віття,
І нема режиму,
Розкладу життя.
І живе сторіччя,
Років за п’ятсот,
І ні день, ні нічку
Він не зна турбот.
Що природа має,
Він бере своє,
Інше не чіпає,
Інше не дає.
І стоїть з давнини
Тисячу років.
Вчися ти, людино,
Жити у дубів.
Будеш ти, як криця,
Старості не мать
Може, це присниться,
Наяву – нема.
Гонору багато
Ще з дитячих літ
Кожен має, брате,
З тих і цих століть.
П’ятдесят прожити
Доля дасть сама,
Бо у дуба вчитись
Не хвата ума. 1969
Рай-Оленiвка Вчися ти, людино...
© Copyright: Ив Кабачек, 2012
Свидетельство о публикации №112060505299
Свидетельство о публикации №112060505299
Рецензии