Померехтіли хвилі ставом,
І наді мною клен шумить.
На заході встає заграва.
Вкруг ковила, як оксамит.
І знову солов’ям не спати,
Бо ніченька сюди іде.
Чудова ти, природо – мати,
Краса все друга, що не день.
Пора квітіння, час буяння,
Вставало літо в повний зріст.
І рано – рано буде ранок,
І зіркам ніколи зоріть.
І день оцей впаде у лету.
Чи буде знов така краса?
То ж поспішай, друже поете,
Про те, що бачив, написать. 1969
Рай-Оленiвка Померехтiли хвилi ставом...
© Copyright: Ив Кабачек, 2012
Свидетельство о публикации №112060505223
Свидетельство о публикации №112060505223
Рецензии