Кивають глечики...

І води тихі.
                Й зорі ясні.
Дрімає лихо.
                Спить біда.
Прекрасні дні.
Жалі незгасні.
Жадоба щастя молода.

Чого тобі?
                Рожна якого?!
Живи собі
Своє життя...
Але ж гіркота і тривога,

Але ж — навала забуття!
Не в дальніх Стіксах —
                в рідних ріках
Батьків згубили
І синів...
Неначе голови на піках,
Кивають
                глечики з тинів.

                1989


Рецензии