Могила солдата

Я  до лісу ходила  літом,
Щоб зібрати собі суниць,
Та могилу знайшла  під дубом
Невідомий солдат тут спить.

А загиблого сина,мати
До цих пір чекає і жде,
Марно думкою себе тішить,
Що на світі, він десь живе.

Над могилою ворон кряче,
Молоденький солдатик спить,
Він пішов на війну воювати,
Та в землі сирій, тепер лежить.

Похилившись цвіте калина
Цвіт біленький до ніг летить,
То там плакала гірко дівчина,
Як на світі без нього жить.
   
То війна соловейком плаче,
Мати місця собі не знайде,
До цих пір свого сина чекає
Вона вдень і вночі його зве.
 
Я присіла біля тої могили,
Та зронила в траву сльозу
Ой чого ти плачеш дівчино,
Там почувся голос його.

Мені гірко, що ти  солдате
Спиш у лісі зовсім один,
До цих пір твоя  мати плаче,
Що пропав її безвісти син.

А дівчИна твоя не змирилась,
Що на світі тебе вже  нема
Та калиною в лісі стала
Білим цвітом тебе посипа.

Мені жаль ,що  загинув рано,
Що осипався юності цвіт,
Не пізнав ти свого кохання,
Тому серце моє болить.

Обізвався шелестом лісу,
Соловейко  затих, не співа,
Я щасливий, сказав спокійно,
Що  війни  вже тепер нема.