Тополине

1

Холоду — пригорщi повнi —
З осенi ти подаси,
Дальня срiблиста тополе,
Що вже, либонь, не єси.

Що вже мене вiдлюбила,
У не таке вiдiйшла —
Шляхом, де коренi й крила
Зайвi. Там iнше — тепла!..

Хай хоч хто-небудь вiдсипле,
Хай хоч з колишнiх долонь...
Стiльки он жару налипло —
Можна спалить оболонь.

2

Бiгло за вагоном i ридало
Те тополеня. А я йому
Розказати тiльки й мiг нездале,
Що лягло на фiнiшну пряму.

Їдем геть, моє життя, пiд стукiт,
Пiд байдуже такання колiс
Та дерев уже ледь чутний тупiт,—
За кордон, куди не треба вiз.

3

Сонячно, мрiйно у полi.
Лину в туманi легкiм.
Запломенiлась тополя
На кладовищi сiльськiм.

Вдосталь i щастя i болю
Тут i по смертi менi.
Гони осiннi, тополя,
Днi, найчудовнiшi днi!

О, недарма я лiтаю
Краєм безкраїм, де все
Воля свята переймає —
В маревне сяйво несе.

Скiльки живої роботи
Вiчно живому єству!
Крапля небесного поту
В спраглу стiкає жорству...