Лютує час, і барви все втрачає,
Псуються і тьмяніють кольори.
Та як, бува, нам всім не вистачає
Дитинства безтурботної пори.
Коли і сміх щирішим був і легшим,
І радощі були такі прості.
Тепер за кожним кроком пильно стежим
У нашому дорослому житті.
Коли картки свої передивляюсь,
Я навіть трішки заздрю тій малій.
Тепер уже не так я посміхаюсь -
Не так, як на світлинці цій старій.
І хочеться до неї повернутись,
Почути сміх, що ним я там сміюсь,
Водночас тягарів своїх позбутись
І всіх думок, яких я так боюсь.
Коли така була іще дитина,
Коли мене тримали на руках
В мені тоді-но більш було людини
Аніж тепер, у двадцяти роках.
І ніжність підіймається невпинна
До тих дитячих сонячних світлин.
І хто зна, може ми самі і винні,
що втратили у собі тих дитин?
1.06.2012
Дитяча фотографiя
© Copyright: Мария Стеценко, 2012
Свидетельство о публикации №112060103941
Свидетельство о публикации №112060103941
Рецензии