І знов до неба простягаю руку,
І знов іде від самої душі:
навіщо бог дає мені цю муку?
Напевно, щоб писати ці вірші.
Бо я не можу змінювати долю,
Знесилене хворобою життя.
Бо я не вмію позбавляти болю
І виправляти ритм серцебиття.
Немає сил, щоб зрозуміти відчай,
Трагедію найближчої з людей.
Я знаю, що ніхто із нас не вічний,
І ми не обираєм зі смертей,
Та вбийте мене - я не можу знати,
Навіщо так, навіщо саме ти,
Страждаєш так, найкраща в світі мати!
Задля якої, Господи, мети?
Я не кажу, що Бог несправедливий.
Мені вже просто бракне каяття.
Лишається молитися про диво
І мовчки йти, бо це і є життя.
1.06.2012
Крик
© Copyright: Мария Стеценко, 2012
Свидетельство о публикации №112060101239
Свидетельство о публикации №112060101239
Рецензии