Дорога за обрiй

1

Обливає мiсяць як з вiдра
Стiни,
         бiлий терен обливає...
Де ота колючка молода,
Що вже зараз осенi чекає?
Що вже зараз мрiє, як вона
Роздере чоло менi — з любовi...
Бiле-бiле! бiлого стiна!
А потойбiч — iнше. За горою.

Чом воно не змириться?
                Облий
I його, як цi хатки в долинi...
I навiщо виплодився Змiй
I живе на iншiй половинi?

Вiн iще пiдхопить, понесе!
I вiнець терновий запалає.
...Мiсяць ходить — знає те i се.
Як з вiдра долину обливає.

2

Дорога за обрiй, де обри
Недобре замислили знов,
Де кобри вилазять iз торби,
Хитаються. Музика... Кров...

Ромен пророста крiзь рамена.
Знамена в руках, корогви
У вiхол... В зелене — стремена!
Iз пащi отрут i багви.

Їх музика вже остогидла,
Од їдла i пiйла цього
Нiчого довкола не видно,—
За обрiй, де обри. Бiгом!

Дитятком. Хай стопчуть копита,
Що спереду стогнуть i що
Позаду гримлять, скiльки свiту,
Який ти босонiж пройшов.

I знаєш про пастки i пустки...
Та дудочку з торби дiстав —
I тягнеться кобра на звуки,
Й росте путiвець мiж заграв...

3

Хай хтось iнший. А з тебе досить
Клунок цей тягать. Черепки —
В нiм. Та рванi, iржавi коси.
Та в зубах у кiс — будяки...

На колiна стань i молися
За грiхи, що носиш в мiшку,
За слова, що лишив у стрiсi,
За крилатiсть їхню пихку.

Не розкаяння, а пожежа
Ними править... Гримлять громи
З-за плечей. Виглядають леза,
Примiряються до пiтьми

До високої — чим не трави?
Чим не росяна сiножать?..
А позаду — не тра’  й розправи —
Все такi ж, як i ти, лежать.

4

Не око третє — лиш дiра
У лобi... Тож ховайся
I жди, коли стара мара
Приманить знов окрайцем.

Кажи собi: ще пiдкрiплюсь
Цвiлим i, мо’, прозрiю,
Хай там не мозок — тiльки плюск
Труй-вод і змiї млiють:

Одна за одною з дiри
Й собi — в зiслизлий космос,
Туди, де зимно майорить
Хтось i отаву косить,

Надiй отаву, що не мре,
Хоч смерть прийма удруге...
У руки череп вiн бере —
I пригаса над лугом.

5

Попiдвiконню ходять мертвi —
Їм не стулили навiть вiч —
I мовчки слухають, як вперто
Тут уславляють довгу нiч.

Про що ви, люди? Схоронiте
Хоча б мерцiв своїх як слiд.
...I знов живiть, як звикли жити
За тисячi безтямних лiт.