В минуле не бувае вороття

В минуле не буває вороття.
Стежки в минуле швидко заростають.
Бурхливо як ріка тече життя,
Роки, як білі хмари пролітають.

Попереду неходжені стежки.
Хто знає, поведуть вони куди?
Чого чекати від життя-ріки,
Бурхливих хвиль чи тихої води.

Мене, моя стежино, поведи
Туди, де горя і біди не знають.
Там де джерела чистої води
І осокори небо підперають.

Туди, де вище неба журавлі
Крилом зірок торкаючись летять.
І старі верби майже до землі,
Схиливши буйні голови стоять.

Мене веди, моя стежино,
На луги, де зелень диких трав,
У ліси, де ягоди ожини,
Я в дитинстві в пригорщні збирав.

По стежині зрошеній росою,
Поведи туди де між беріз,
Стара іва плаче над водою,
Опустивши пасма сивих кіс.

Туди, де запах м’яти за вікном,
Де співає пісень соловей у гаю,
І золотом сяє в колоссі зерно,
То  колись я засіяв ниву свою.

Ріка життя біжить поволі.
Роки – не буду рахувати.
Та все ж, безмежно вдячний долі,
Що свою стежку зміг обрати.
                24.05.2012.