Це почуття, ніби летиш уві сні,
так перехоплює подих, що аж за хмари.
Чи то твій голос здався таким мені,
Чи то мої дурні романтичні мари.
Перше бажання - оцю зупинити мить,
Щоб тебе чути, і чути, і знову чути.
Та хіба можна отак мені шаленіть?
Так, що уже не утримують серце груди.
Рік вже живу у полоні - оце біда.
І не витримую більше, бо не залізна.
Ти мені став потрібен. І так шкода,
Що зрозуміла це я занадто пізно.
Так шкода
© Copyright: Мария Стеценко, 2012
Свидетельство о публикации №112052903875
Свидетельство о публикации №112052903875
Рецензии