Моя зiрка...
Прохолода пливла в далечінь.
Згасли зорі – і дощ захлипав,
Заслонив він небес височінь.
Став блукати дорогою, садом,
Плакав вітер десь за тополею...
Дощової такої години
Я зустрілась з своєю долею...
І змовк раптом вітер крилатий,
Срібний дощ заховався у хмари,
Місяць ясний став випливати,
Виганяючи зорі – отари...
А ми з долею зірку шукали,
Що була там для нас призначена...
Й досі зірка горить над нами,
Тої дивної ночі побачена...
Свидетельство о публикации №112052700497
Чудовий вірш!
Щиро дякую.
З теплом, Геннадій.
Геннадий Сивак 30.05.2012 09:47 Заявить о нарушении
Инна Шумовецкая 30.05.2012 11:07 Заявить о нарушении