Вабяць нас, диткы, Ш сто оводэнь
Дэсь комуся спышыты вав Лись.
Вот чого я й ий зарыкы масЛичКав упоров на дорогу СоБи.
Ну, да й от пак щэ кавы й с айЛабДушьКай я П укынь, шоп спокийно вжэ й йидзь.
Ну, куды… Хы! Ля вам враз скажы й.
Мы кульГалы, но йшлы гаж до Гали, згынь.
Нашы рокы! Да шо там воны!
Мы но вот: счас клыкнэМа Зь тут войДачьКы Шь. Та й дывысь оно, выйРамЧысь зиБР:
Ой, а гэто куды зайБлюйДыйфсь!?
Зарэ мы тута во дэся згоныМА Й
Прамо в пупра морКофКы щоб, ХИ, Ж.
Да цыбах в лапкы с кокОМ ЕК кокНуты П. Да й тыпТихСяк зе-к в гах-антоБыс.
Ий быр-гыр, дыр-фырк в мозгы драбЛив.
Так, ну, вси по деревНям нямКы ць.
Трэба Ш башКир в шабашк росТрохЩыць, щоп щопоть хоть цюкРов да зя щок, Х.
Бани Е в нас крукГом на Полись!
От и йды с посыЛинкы до Кыч.
Ведзь но в ГОМн гомоНець пара ейць.
А старыйи – шо, гэта МедзьВеДзь? Мы ВыДэм Дэмк дальЛей Ш!
Бо Ж ВакуЛин туфт пась лохШахДзей.
Ну, а Васьк вабяць сто Ш авадзень.
Свидетельство о публикации №112052704032