Серцю не накажеш

Це літо вкрало погляд твій
І сховало його в стороні чужій.
Очі ті сірі твої як згадаю -
Я в них просто потопаю.
Вони так ніжно на мене дивились,
А тепер на віки заблудились.
Я ніколи їх більше не стрію,
Нині про них лише мрію.
Осінь з сірими дощами прийшла,
Вона в мою душу легко зайшла.
Сліди твої змила холодними дощами
І я з тобою тепер тільки думками.
Як мені важко любити тебе.
Я не може тепер зрозуміти себе.
Одне я лише твердо, певно знаю,
Що тебе понад усе в світі кохаю.
Розумію, що нема в цьому суті,
Але для мне дні ще літні не забуті.

Я їх уже ніколи не забуду,
Пам'ятати все життя буду.
Можливо ти мене забудеш
І згадувати ніколи-ніколи не будеш,
Та нічого - я все рівно буду жити,
Думати про тебе і просто любити.
Ти думаєш, що так не буває,
Не здогадуєшся, що серце страждає,
Але серцю ніколи не накажеш,
Ти йому думок своїх не нав'яжеш.
То що ж залишається робити..?
Мабуть просто щиро любити.