Життя примарливе і страсне,
Життя неначе сонця цвіт.
Ми пожинаємо нещастя
У відповідь на щирий сміх.
Навколо люди, мов примари.
Ніхто не вірить в почуття.
Усі ми разом та окремо,
Коли прийде погода зла.
Ми разом будемо сміятись,
Любити сонце і життя,
Та як потрібно ухилятись,
Щоб хтось повірив у життя.
Чому ми завше так живемо,
Не вірячи у майбуття?
Коли все добре – ми прийдемо,
Коли погано вже нема?
Життя
© Copyright: Антонина Кашуба, 2012
Свидетельство о публикации №112052608223
Свидетельство о публикации №112052608223
Рецензии