Так воно колгоспу, правдою служить!!!

Літо у колгоспі -
Гаряча пора,
Треба ж бо надбати,
На зиму корма.

Заготовить сіна,
Та заскиртувати,
Щоб було корівкам,
Вдосталь пожувати.

Але в тім колгоспі -
Добре було жить:
Там один скиртує,
Сім в тіньку лежить!

Хто ще лямку тягне,
На тому й везуть!
І не кожен прагне,
В колгосп „Светлый путь”.

Не ті зараз хлопці,
Щоб траву косить,
Їм би лиш горілочку,
Салом закусить!

Та не встигне сонечко,
В попу припекти,
Косарів із пляшкою,
В полі не знайти!

Лиш один Степан,
Не пив самограю,
Працював за тих,
В кого хата скраю.

Він робив як віл,
Зранку допізна,
Коли розумів,
Що вже спать пора.

Голова колгоспу,
Мусив так зробити,
Щоби зміг Степан,
Сімох замінити!

Наказав він ковалю,
Косу переробити,
Щоб в обидва боки,
Міг Степан косити!

Косе Стьопа вправо,
Косе Стьопа вліво,
І заготовляє,
Вдвічі більше сіна.

Файно косе в полі,
Степана коса,
Втім до плану заготівлі,
Сіна не хвата.

Щоб повиправляти в плані,
Кругленькі нулі,
Причепили Стьопі,
Ззаду, ще й граблі!

Косе він косою,
Та задом виляє,
Травичку граблями,
У валки згрібає.

А щоб не втрачалась,
Ніченька та зря,
Приліпили Стьопі,
На лоб фонаря!

Косе бідний Стьопа,
Піт з чола летить,
Так воно колгоспу,
Правдою служить!

За кума, за свата
І за свого брата,
Та за того алкаша,
Що із краю хата!

Голова колгоспу,
Радий як дитя,
Так же все до ладу,
Так же до путя.

Вирішив вручити,
Премію Степану
І повісить його фотку,
На „Дошку пошани”!

Щоб не відривати,
Стьопу від роботи,
Привіз він на поле,
Новенькі банкноти.

Як побачив його Стьопа,
Та давай тікати,
Ледве встиг його у полі,
Голова догнати!

„Ти навіщо дременув?” -
Голова пита,
Але Стьопі, з переляку,
Щелепу зверта!

 - Як нагледів, що назустріч,
Ви до мене йдете,
Я подумав, що Ви вила,
Для мене несете!

 - Щоби вила спереду,
Мені причепити,
Щоби міг я скиртувати,
Гребти і косити!!!