Як промінь сонця, душа поета в долі,
Не знає спокою він з нею ні на мить.
Завжди у серці живе у різних ролях,
Й для нього роль напише в ніч як спить.
До справ його свою знаходить справу,
А то й без справи спати не дає.
Заходить з фронту, зліва або справа,
Без відпочинку думки йому снує.
То рану роз’ятрить питаннями держави,
І біль чужий вирішує як свій.
Непотребує ані золота ні слави,
За справедливість кидається у бій.
Як промінь сонця, душа поета в долі,
В житті він з нею згораючи горить.
Вона у нього завжди живе на волі,
А він їй раб, в житті бунтує і зорить.
Душа поета
© Copyright: Петро Керанчук, 2012
Свидетельство о публикации №112052601404
Свидетельство о публикации №112052601404
Рецензии