Селу моєму, де народився.
Я мандрував життя свого три п’ятих,
Роботі віддавався я без меж.
Я був і там, де зашпори на п’ятах,
Де ніч і день, майже одне і теж.
Але завжди і в радощах, і в горі
Мене очікує, мандрую я чи ні,
Хатина згорблена, в сором’язнім докорі
З горшком яскравих квітів на вікні.
Старенька хата, глиняна долівка.
Садок вишневий, щебет солов’я.
Все це - моя загублена ВитІвка,
Де потом з кровю сдобрена земля.
ВитIвка
© Copyright: Станислав Калиниченко, 2012
Свидетельство о публикации №112052505655
Свидетельство о публикации №112052505655
Рецензии