ВитIвка

               Селу моєму, де народився.

Я мандрував життя свого три п’ятих,
Роботі віддавався я без меж.
Я був і там, де зашпори на п’ятах,
Де ніч і день,  майже одне і теж.

Але завжди і в радощах, і в горі
Мене очікує,  мандрую я чи ні,
Хатина згорблена, в сором’язнім докорі
З горшком яскравих квітів на вікні.

Старенька хата, глиняна долівка.
Садок вишневий, щебет солов’я.
Все це - моя загублена ВитІвка,
Де потом з кровю сдобрена земля.


Рецензии