Конверт

Про що йдеться у вірші.

Дівчина чекала хлопця з війни. Але зневірилася в те, що він ще живий. Причиною цього сумніву було мовчання на її листи. І раптом приходить лист від  роти. В ньому повинно повідомлятися або про те, що командир (її коханий) живий, або про його смерть.
+ + + + + + + + + + + +

В ручі тріпоче край конверту.
Адрес зітерся. як колись...
Я затремтіла. де ти? де ти?
І від дощів пожовклий лист.
Чи рано я тебе захоронила?
Чи марно сльози так лила?
А ти лежиш десь мальвою на ниві.
Діждатись тебе не змогла.
Як тяжко. не хочу відкривати.
Нехай згорить бумажка ця до тла.
Ні слова не дізнаюся! не можу!
Нехай в вогні навік згорить вона!
Ще один крок і уже все.
Але рука спиняється на мить!
А раптом звістка не про його смерть?
А що, якщо він ще живий?!
Цього не може бути. Я програла.
Як програють солдати на війні.
В руці стареньке фото, все що мала,
Усе для того, щоб вернуть ті дні.
Я не повірю, якщо тут і правда.
Що поробиш? Вірю у брехню.
Так буде краще. це всього лиш мабуть.
Та що поробиш, коли так люблю?..
І не сміливо розглядаю почерк.
В очах заснули сльози, як капканом.
Різнуло у душі десь за живе.
Прости мене, захоронила рано..
Боюсь читати, раптом не зумію!
Від радості чи горя упаду.
Куди пішов? навіщо ж так покинув?
І як я відпустила у біду?
Очі пробіглись по розмазаним рядкам.
В душі щось зашкреблося й закричало.
І я повірила своїм очам:
,,Живий...".
      Прошепотіла і упала...