Коли золотом вії покриті, коли вуста німіють, однак...
Моє серце для тебе закрите, не вертайсь, якщо хочеш ти так.
У долонях сніжинки палають, ще не довго залишилось жить, у теплі вони помирають. Так з тобою помираємо ми.
Може Бог знає, що буде далі?
Може Він і не Бог, а лиш міф?
Нам ніхто не допомагає.
Не сконюся ніколи до ніг.
Хай колись ти дізнаєшся, що мене вже нема.
І ти не розплачешся, настала зима...
Тихий омут застиг, і заснули дерева.
Я скажу лиш:
- Прости...
я не вмію, як треба.
Буду бігти на зустріч,
буду бить кулаками.
А у тебе вже пусто.
А тебе...вже немає...
Почуття 2 частина
© Copyright: Карина Дашко, 2012
Свидетельство о публикации №112052009799
Свидетельство о публикации №112052009799
Рецензии