почуття

Я прокинулась від тихого шуму,
а на небі таємне послання.
Сині очі, притумлені думи,
в тихий омут літаю востаннє.
Ніжний вітер окутує скроні, теплий сніг на вустах заснув,
і тієї ледь чутної болі, прикро, але ти не відчув.
І тієї світлої ночі, як зима чарівниця прийша,
подивилась востаннє у синії очі,
подивилась, махнула й пішла.
Йти по морозному снігу,
ще болючіш, чим по розпечених вуглях.
Де подивишся, прірва і прірва,
помирати в безкрайніх очах -
Неможливо. І тихо ступаю,
по верхівкам голих беріз.
Я віддам, а ти й забираєш, те що в серці до мене приніс.
І листки, ті, що сиплять печально, устеляють мокрі дороги, і заплакані очі відчаянно,
помирають довго. потроху...
Механізм, той, що робить у серці, забув функцій й правила теж.
І відкрити в реальний світ дверці, просто сил нема. Нема меж,
У кохання здавалось давно, але є, як не дивно, ті межі.
Не потуш все рівно за одно, із водою тієї пожежі.
Ти дививсь вдалечінь, куди сонце, ніжно промені збира до скарбниці. Де принцеси і доньки мороза, де доньки царя,білолиці, закутують, й ти засинаєш. й тихо вітер співатиме долю.
Швидко сльози твої замерзають, не відчуєш в житті більше волі
Ти колишньої. мрії й бажання, упадуть у криницю бездонну, те заплутане в сітях кохання
Упаде у землю холодну, і закриється там навіки, сніг покриє її, і все.
Ходити по ній будуть, бігати...
добре. йди, раз пішло на те.
І волосся танцює у вирі, стиглих дум, і сумних різних мантр.
і загине там, просто загине, у тебе на слабких руках.
Ти заплачеш, а може розсмієшся, і упустиш погляд униз. де я тепер? ти здаєшся? а я полетіла у вись.
Я напевно прикинусь незнайомкою, коли стрічу тебе поміж гір. у твої заплакані очі, і не зиркну - повір.
Я не знатиму тебе, як раніше, коли попіл ще стиг на руках. Ні. не стане ніяк вже тепліше, це твій єдиний промах. (продовження буде)