Душа

Тихо пройдусь по осіннім саду.
Що буде в майбутньому, вирішить доля.
Той ключик до серця я вже не знайду.
Загубила, й залишилась квола.
Торкнуся до листя пожовклого я,
І зазирну до блакитного неба.
Приникла, притихла й заснула душа.
Напевно так треба, напевно так треба.
Та я ж обіцяла!
Що буду любити до тла.
Не дотримала слова, хоча і кохала,
Я просто пішла із життя...
Я не зрозуміла як все відбулося,
Повернулась - тебе вже нема.
Ні слова, ні сліду, чи може здалося?
Та ні.. я просто пішла.
Я тікала від тебе, від пам'яті теж,
Та від тебе втекти не змогла.
А побачила,витерла сьози,
Обернулась, й від тебе втекла.
Хай жалкує тепер, хай теж помирає,
Як я помираю бездонно,
Та чи зможеш ти так? напевно теж ні...
Ми гордими будемо обоє!
Я йду і знов плачу. плачу в собі.
Як погано, як зовсім погано...
Я не можу так жити! Не можу! а ти?
Чи шукаєш мене ти? чи марно?
Все ж пригнічина я. І жбурляю листки,
В тихий омут - бездонную прірву.
Де ти ходиш? Скажи! що ти робиш? скажи...
Зву тебе. просто так. зву по імені.
Я збираюсь летіти. Та не знаю куди.
Та не дає щось, просто не пускає.
Твої очі я бачу, чую стук твого серця,
І рука твоя мене обіймає...