Остап Слывинский. Листва

              Ты не помнишь,кто придумал тогда
              посылать ей листву в конвертах? Ведь только
              загадочной речью могла говорить
              любовь, не правда ли ?
            
              И наверно, она подглядела
              кого-то из вас у почтового ящика,
              ибо однажды
              молча мне высыпала ворох
              листвы на парту - магнолию, клён,
              олеандр, украденный из биокласса.
              Тогда мне сгинуть хотелось, однако
              теперь я думаю:зачем
              она целый год собирала этот
              гербарий, почему не выбросила,
              и что она в нём прочла? Или я
              обычный, веснушчатый, в толстых своих очках,
              вышел и стал перед ней на полутёмной сцене,
              где прозвучало вступление к самой глубокой тайне?
              Было ли только смешно ей,или она
              выбежала из зала,
              словно смущённый ребёнок,
              вдруг увидевший кеды вертепного ангела?
              Кто скажет? Какая сила
              сможет вернуть прежний свет ?


                *   *   *


         Не пам’ятаєш, хто придумав тоді
посилати їй листя в конвертах? Найвище
кохання мало говорити загадковою
мовою, правда?
І певно, вона підгледіла
когось із вас біля скриньки, бо
одного дня
мовчки висипала мені жмут
того листя на парту – клен, магнолію, крадений
олеандр з біологічного класу.
Тоді я хотів убитися, а тепер собі думаю:
чому вона цілий рік громадила весь той
гербарій? Чому не викидала,
що вона в ньому читала? Чи я,
звичайний, веснянкуватий, в товстих
окулярах,
вийшов перед нею на якусь притемнену сцену,
де вже звучав вступ до найглибшої таємниці?
Їй було лише смішно чи
вона вибігла з залу, засмучена,
як дитина,
що раптом помітила кеди вертепного янгола?
Хто скаже? Хто має силу
назад завертати світло?