Буде хай, як колись

                З першим подихом кисню,
                З ясним сонечком дня
                Покохав я ту пісню,
                Що співала рідня.

                І солодку ту воду,
                Що з криниці пили.
                Розуміння та згоду,
                Котрі завжди були.

                Розвалилась країна,
                Пролетіли літа.
                І моя Україна
                Стала зовсім не та.

                Де поділась повага
                До батьків від дітей?
                А найбільша увага,
                До маячних ідей.

                Роз’єднались народи,
                Всі кудись розбрелись.
                І пшениця не роди,
                Як родила колись.

                Та й надія постійна,
                Чомусь на "закордон".
                Справа ця не надійна:
                -Хліб просити в ООН.

                Краще хай, як колись
                -Розуміння з повагою.
                Боже наш не барись,
                Обдаруй нас увагою.