Перша вчителька

І сум, і радість з перебігу років,
Омріяних в житті по волі.
Тих всіх дітей, і вчителів,
Хто підкорився власній долі.
Оте все  бУло, ніби вчора, 
Здійснилась мрія і мета.
Надія чиста і прозора,
 Від Бога послана  свята.
Десятки пар  очей дитячих,
Приймали заліки в той час,
Коли учителька-юначка,
До них ступила в перший клас.
Урок найперший самостійний,
Підкреслив правильність мети.
Досяг поставленої цілі,
В серця дитячі зміг ввійти.
А з нього все і розпочалось,
Їй без уроків не прожить.
Вчителське серце розривалось,
Бажало діток всіх вмістить.
Їх долі в доленьку вплітала,
Вкраїни доньки і сини…
І  букви й жити всіх навчала,
З юнацьких літ до сивини.
А потім їх дітей, мов квочка,
Водила в місто, в ліс, в поля.
Навчила берегти сорочку,
Любити книгу й солов’я. 
Святим ставало її слово,
Світило променем в імлі.
Вона учителька від Бога,
Його посланець на землі.
Для вихованців – мама й тато,
Як світло сонця серед  дня.
Всіх вчителів  в житті  багато,
А перша вчителька - одна!