Так мало сонця, мало неба,
І десь загублені думки,
Чомусь вважала, що так треба,
Ховати мрії у клунки.
Несла з собою всі світанки,
Де не було твоїх очей,
Та ніч і море – дві коханки,
Сплелись у дивний хід речей.
Там гори, перли, чари відьом,
Таємні схили і знання,
І все ж там краще ніж у світі,
Де пануватиме сліпа.
І порожнеча десь тут близько,
Влаштує засідку на час,
Секрети сховані – тут слизько,
А німфи грають нам романс.
Як дивно сплетені всі долі,
Ти маг небесної журби,
Повита кармою неволі
Я буду кланятись тобі…
9. 06. 07 р.
Безобороннiсть у снах
© Copyright: Лико Чармз, 2012
Свидетельство о публикации №112051709593
Свидетельство о публикации №112051709593
Рецензии