Твiй голос досi не даe спокою...

Твій голос досі не дає спокою. Він лунає щохвилини у моїй переповненій думками голові. Він ллється як чарівна мелодія, така знайома... Здається, наче я знаю тебе усе своє життя, хоча здоровий глузд підказує, що це не так. Ти вриваєшся у груди, викарбовуєш дивні візерунки, але не залишаєш підпису Майстра. Ніхто крім мене не здогадується про твою творчість... Ніхто не заглядає в очі, наче у віконця маленької хатинки мого єства. Я шалено мрію про нашу зустріч! Я бажаю твого звільнення від щоденних турбот і навантажень, що сковують твою особистість. Я вірю...
Так хочеться зупинитись хоча б на хвилину в твоїй ніжно-рожевій хмаринці, в небесній блакиті твоїх очей, в таких теплих руках... Я заспіваю колискову... для нас... Я здатна досягти нездійсненного, зробити неможливе, відчути неіснуюче,..
Ти подарував мені віру в прекрасне, бажання жити. Невже ти захочеш забрати це у мене? Невже ти здатен зробити боляче? Але я в це не вірю. Будь-ласка, простягни до мене хоча б одненький промінчик життя, і маленьке сонечко знову засяє у грудях. Щоб розпалити вогнище потрібна лише одна іскра. Щоб розпалити кохання потрібен лише один погляд, але такий, який не залишає після себе сумнів. Я закриваю долонею рот, щоб не промовити "Люблю...". З кожним днем я все більше сумніваюсь у неможливості цього. З кожним днем я все впевненіше хочу вимовити це руйнівне слово. З кожним днем я все сильніше стискаю губи, прокусюючи їх зубами, насолоджуючись теплою солоною кров"ю. Я впевнена що це може стримати мене. Поки що... Але як надовго вистачить таких елементарних заходів безпеки? Ти маєш дати мені можливість висловитись, доки... я ще можу це зробити...

23.05.09-27.05.09