Прийду

Я тінню ляжу на освітлене вікно,
Нічним метеликом в кватирку залечу,
Я знаю, що тобі вже все одно,
Та я з’явлюсь, щоб ти і не почув.

Можливо, ти вже спатимеш,
А я з’явлюсь у тиші,
Не бійся, ти не знатимеш,
Ти навіть не помітиш.

У сон твій невідомий і тривожний
Я вітром проникну, як бриз,
І буду там, як квітка придорожня,
Де крапельки роси – солоні краплі сліз.

Я поцілую тебе у чоло,
І подихом я сколихну твоє волосся,
Морською хвилею воно
На сніжну постіль пролилося.

Немов мілкий пісок крізь пальці рук,
Тікає час нічний від нас в безодню,
Проходить час всіх роздумів і мук,
І все тече так швидко й неприродно.

І місяць світить на твоє лице,
Та не таке воно, яке було раніше,
Воно не було схожим на оце,
Чому, не знаю, та воно здавалось іншим.

І знову час, цей невблаганний час,
Його не зупинити нам, відколи
Він розлучив і він розкидав нас,
Але ж ніколи не кажи ніколи.

Ось світло пробивається в вікно,
Мені уже давно пора додому,
Я відлітаю, але все одно,
Ти пам’ятай, що я прийду до тебе знову.

-Иллюстрация из интернета-