Минає все! До чого я торкнуся.
Завмерне навіть мить, це точно знаю я.
У танці небуття до тебе притулюся,
І як говорять люди : « Хвилиною життя»
Пройде перед очима, як звати не згадає,
Сумним твій погляд буде, бо час не полонить,
Багато хто казав: « Цьому кінця не буде»!
Порівнюй мене з птахом, мов вітер він летить.
Я сонця не боюся! Тому, що ця дитина,
В моїх руках зростала, для неї батько я,
Немов ота перлина, що всім дарує радість,
Зайде колись назовсім, погане відчуття…
Не знаю хто, навіщо, створили мою постать?
Дали мені завдання і тисячі імен,
Але такий тягар, нести ніхто не в змозі,
Повинен тільки я, усіх мені вас жаль.
Минає все! І навіть час минає,
Настане день коли, я сам піду…
Лише позаду, порожнечу залишая,
У темряві безмежній на завжди пропаду…
Розповiдь часу
© Copyright: Лунный Шепот, 2012
Свидетельство о публикации №112051711123
Свидетельство о публикации №112051711123
Рецензии