Хiба оте забудеться...

Хіба оте забудеться, коли
Ходили вдвох і говорили щиро
(А небо темні хмари волочило,
Зривався дощик і вітри гули).

Це так було зворушливо - іти
Кудись безцільно - тільки б разом, разом.
І почуття нас обняли відразу,
І дивом приголомшили світи.

І осміліли погляди. В очах
Одверта ніжність стигла, наче злива,
Аж ти спинилась, знічена, тремтлива,
І боязко сіяла, як свіча...

15.05.2012


Рецензии
Одкровення справжнього поета росте із серця, і коли воно розпускається із пуп’янка в квітку, то душа читача дивовижним образом відчуває кожен її порух, і сама... ніби перевтілюється. І бачить очима поета, і чує його серденьком.
Дякую, В’ячеславе, за це чудове чуття внутрішньої чистоти та цноти, і "боязкої, зніченої тремтливості" перед одвертою ніжністю очей.

З глибокою шаною,

Валентина Чайковская   07.06.2012 10:08     Заявить о нарушении
І Вам щира вдячність!

Вячеслав Романовський   10.06.2012 13:16   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.