Хiба оте забудеться...
Ходили вдвох і говорили щиро
(А небо темні хмари волочило,
Зривався дощик і вітри гули).
Це так було зворушливо - іти
Кудись безцільно - тільки б разом, разом.
І почуття нас обняли відразу,
І дивом приголомшили світи.
І осміліли погляди. В очах
Одверта ніжність стигла, наче злива,
Аж ти спинилась, знічена, тремтлива,
І боязко сіяла, як свіча...
15.05.2012
Свидетельство о публикации №112051503724
Дякую, В’ячеславе, за це чудове чуття внутрішньої чистоти та цноти, і "боязкої, зніченої тремтливості" перед одвертою ніжністю очей.
З глибокою шаною,
Валентина Чайковская 07.06.2012 10:08 Заявить о нарушении