Твiй дотик щастя

*
Ти стоїш, стоїш, дивлячись на височінь, таку могутню, таку незабутню, таку, що надихає, що надає свободи. Ти прийшов саме сюди і не дарма, не дарма ти народився, саме для таких моментів, саме тут відчуваєш не тіло, а душу. Високо… ні, не страшно. Далеко… ні, так близько до неба… Небо – саме чарівне, саме прекрасне. Домівка наших душ. Це очі коханої людини. Це твій настрій. Це колір твоєї душі. Стій. Кричи. Радій. Лети. Підносячись ось так, ти думаєш про кохання, у тебе лунає музика, яку ти наче десь колись чув, хоча вона здається незнайомою, ти думаєш, чом ти не художник і не можеш запалити на полотні таку ж красу, таке ж відчуття. Це просто, як мрія, чітка, бажаюча, цей момент, він здійснення миттєвої мрії, яка одразу переповнила тебе. Ти тут, стоїш, і кожен подих надає тобі щастя, а може ще чогось, чого ти не можеш зрозуміти, зараз, бо не хочеш втратити ні миті, щоб зловити усі дотики щастя цього моменту…

А недавно ти піднявся з ліжка, м’якого такого і не свого, непривичного, і це навіть добре, бо нове – це прекрасно. Ти приїхав сюди. Так, ти уже тут. Бо ти мріяв відпочити, ти мріяв шукати, ти мріяв знайти, так, ти поїхав, ти шукаєш, ти мандруєш, і це уже надає тобі сміливості жити і усміхатись. Розові шкарпетки. Чому на тобі розові шкарпетки. Вона приносить чай. Чай не такий, як дома, справжній пахучий чай. Вона теж в розових пухнастих шкарпетках несе велетенські кружки чаю, чаю, якого ти не п’єш, бо надаєш перевагу каві, хоча вона про це знає. Прохолодно, але в руках гарячий чай, а біля тебе вона, твоя яскравка, та, яка тебе надихає і зачаровує кожним рухом, навіть інколи таким безглуздим. Вона поряд, в цю мить її хочеться сильно-сильно пригорнути, хочеться поцілувати, хочеться… але ж в руках велетенська кружка чаю, який ти не любиш, та все одно п’єш, бо поряд найулюбленіша компанія, твоя віра, надія і любов життя… ЇЇ очі говорять, що ти лише її, а вона лише твоя, лише від цього ти почуваєш себе істинно живим…