Я п’ю життя, як в літню спеку п’ють остуду,
Весна в мені, а не зими дзвінкий кришталь,
Суддя-сумління більше душу не осудить,
Мене достатньо перемучила печаль.
Колись ти зміг забрати серце на заклання
єдиним порухом отих крилатих брів,
я стала тінню на вустах твого кохання,
і день був сном, а ніч - відлунням денних снів.
Так, по камінчику, до бань і аналою
в душі закоханій постав небесний храм,
і поки інші просто дихали тобою,
я задихалася вночі твоїм ім'ям.
Тепер я вільна, вмита вічності рікою,
а ти для мене вже не "він", а просто "хтось",
і тільки інколи ще дихаю тобою,
несмілим спалахом того, що не збулось.
Тепер я вiльна
© Copyright: Инна Приходько, 2012
Свидетельство о публикации №112051307349
Свидетельство о публикации №112051307349
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.