Воно іде, шатається
І не горить в огні.
В очах огні ті самі ці
Та лютня на спині.
Із пекла вибігло воно,
Щоб дарувати спів.
Для цього йде і вже пройшло
За сотню миль морів.
І пляшка зазвичай в руці,
А в іншій – букет роз.
Хоч це не в яжеться в башці,
Та це такий психоз.
Хміль і дівки штукенції,
Що вже без них ніяк.
Не плутайте концепцію -
Співець, а не маньяк.)
М н стр ль
© Copyright: Марах Манул Константинович, 2012
Свидетельство о публикации №112050808983
Свидетельство о публикации №112050808983
Рецензии