що нам?

Коли нема чим
зайнятись, у стiни
б'ємось плечима
Коли нема в що
дивитись, шукаем
будь що очима
Коли журба пожирае,
в пляшцi шукаем
рятунок
Але його там немає,
бо час проходить
знов сумно
Я озирнувся навколо,
нiчого там не побачив
Нема нiчого
страшного, через це
все не плаче
Нема й веселого
дуже, є лише шмара
Вона мене уже
душить, стоїть неначе
примара
Стоїть і з мене
смієтся, смієтся з усіх
кого бачить
У кого серце щє
б'єтся, за мертвими
теж не плачє.
Коли нам добре і ми
цей стан завжди
паскудим
Казать причину не
варто, всі її знають ми
люди
Люди за тілом за
кровю, можна сказать
візуально
Рахуємся поголов'ям,
в природі вже не
реальні
А що нам озиратись,
коли нічого не вдієш
Коли немає де
діватись, коли немає в
що вірить
Коли мене запитають,
як ставлюсь я до
законів
Я відповім їх не має,
вони лиш очі
відводять
Коли мене запитають,
чи вірую я у Бога
Я відповім що незнаю,
бо не довів собі цйого
Нас не цікавлять події,
які нас не зачіпали
Ми втратили свої мрії,
мі їх на щось
проміняли
Нас помисли не
вбивають, про те що
десь не праві ми
На нас собаки не
лають, а плачють за
не живими
Скрізь завжди штучне,
не бачю спокою
Ще не було жодного
дня, щоб не узріло
око
Тієї мети серед нас що
як двигун вічний,
рухає брати щоразу з
усього зірвати
побільше
І ми без цйого мабудь
жити не зможем
Хтось ладен потім
грабить щоб не
ходить зараз в школу
Кому ходить ще не
досить, та вони змоги
не мають
Ці в безнадії голосять,
їх злидні вже
дожирають.
Стоїть ще геть мале
дитя, біля парапету
Так заробляе на
життя, якеж воно
попереду, в
майбутнйому
Чи буде щось путнє,
чи буде в скруті?
Може щось вимуте,
прокруте, і буде
вовком чи ягням?
І буде житти чи
існувать, мілйони
рахувать по днях
Чи на голодний
шлунок спать?
І чи замістить в серці,
душі щос людське?
Чи може виросте таке
що буде ладне
задушить,
когось побить щоб
заробить,
так буде жить?
Чи буде пить?
Аби залить все що
болить, все що
свербить,
не дає спать про
когось дбать, чогось
чекать, когось кохать.
Що може дать утіху,
або хоча б забрать
життя, що хочется
послать до біса.
Й мовчки помирать,
страждать.
Лягать щоб більше не
вставать.
Я йому бажаю щастя
на все життя,
без краю - знаю
блаженні плачущі, бо
вони втішаются,
не буде приводу,
стріляются, вішаются.
На щастя мають право
лиш ображені,
бо неображені нічим
то є щасливі,
горем не вражені,
бідою не вражені.
Але таких дуже мало
іншим доля не дала.
Коли нема що робити
у стіни б'ємось
плечима,
щоб опинитись за
ними, учомусь
іншому, у чомусь
ліпшому.
Коли нема в що
дивитись, шукаєм
будь що очима,
що було б за
дверима,
кімнати страхів,
життя невдахи. ;)