Скандує зала. А п'єсу нашу вже діграють інші.
Кава і апельсини.
Подзвони мені вночі,
розкажи що тисячі
днів поспіль ти втрачаєш сили.
Від того, що я не поруч.Щоб тепер я відчула рушійну силу
блискавок і стихій.
Щоб тепер мене любили
і в когось іншого через цю любов пропадали крила.
Щоб хтось інший страждав, як я.
Щоб не відчувала ні докорів сумління, ні каяття.
Тепер ти нещасний, тепер тобі гірше.
(а причина я)
Ти хоч насправді і є найліпшим,
але все ж відчуй, усю ту болісну байдужість.
Яку відчувала я.
Не егоїзм, просто я - ображене дитя.
Як ті, яким немає місця у дитячій грі.
Ті, хто не любить сонце, кого вабить грім.
Ті, кому ніколи не відповідали ніжним слово і людським теплом.
Ті, кому тепер потрібна тільки болюча чужа любов.
Потребность есть, в справедливости и торжестве
© Copyright: Даша Галонза, 2012
Свидетельство о публикации №112050509213
Свидетельство о публикации №112050509213
Рецензии