Очі, що бачили ви, очі?
Де мрії ті дівочі
Подітися могли?
Хмари сховали ваше небо.
Та плакати не треба,
Здіймаючись з землі.
Світить, блукаючи по світу,
В загравах диво-цвіту,
Народжене вночі
Диво, що в заметіль і зливу,
Немов дитя щасливе,
Співає, живучи.
Грає, та час наздоганяє,
Бо ще воно не знає,
Навіщо те життя.
Знову чиєсь порожнє слово
Сприймає за основу
До самозабуття.
Знати б, на кого чатувати.
Хто у безлюдній хаті
Засвітить каганець.
Може, така вже доля, Боже?
Коли ж то тільки схоже, -
Хай зійде нанівець!
Схоче – здолає і навроче
І серце залоскоче
У сні до забуття.
Каже, що вузол не розв’яже,
В чужім степу поляже
Й немає вороття.
Досить! Душа свободи просить,
Доки ще перша просідь
Не впала на чоло.
Жити! Мовчання лід розбити,
Серця людей зігріти,
Бо слово вже зросло!
Погляд на долю
© Copyright: Елена Каплун, 2012
Свидетельство о публикации №112050108303
Свидетельство о публикации №112050108303
Рецензии