Вiдходить лiто

Останні  подихи  замріяного  літа…
Повітря  стомлено  під  хмарами  висить.
Гойдає  вітер  пурпурові  віти.  –
Така  солодка  й  неповторна  мить.

Серпневі  дні  достиглістю  чарують,
Світанки  з  верб  гарячі  роси  п’ють,
Медовим  щастям  почуття  годують,
Рясним  промінням  радість  віддають.

Бджола  із  жалем  топче  медоноси,
Останні  крапельки  нектару  добува.
Сумують  вже  підстрижені  покоси,
Про  щось  віщує  мудрая  сова.

Сховався  день  під  тінню  пишних  яблунь,
Милується  рум’яним  холодком.
Готуючи  важкі  медові  краплі,
Зібрався  рій  хмаринок    за  ставком.

Сплелись  вінки  барвистим  перевеслом,
Краса  полів  вже  зібрана  в  букет.
Гаряче  марево  сьогодні  ще  воскресло,  -
Чи  ж  завтра  зможе  вибратись  з  тенет?

Коротші  дні  і  холодніші  ранки,
Хоч  полудень  ще  досить  запальний.
Хмеліють  ще  мережані  серпанки,
Та  подих  осені  вже  чується  стальний.

Вкриває  ніч  свою  засмаглу  ногу.
Останній  помах  літнього  весла…
Готуючись  в  непрохану  дорогу,
Відходить  літо  з  кошиком  тепла.