Душа, або парафраз на тему Лисенка

Що ти вчинив, нещасний Прометею?
Посеред бруду та жалючих кпинів
Безсмертного закуто в скелю тлінну:
Покарано усепрощаючим суддею.

Орел сумліннь катує безупину,
А тіло кам'яніє від знущань,
Байдужістю розбитих сподівань,
І не здолати ґрат нерозуміння.

Шукаєш марно сенс свого буття,
Позбутись намагаєшся гріхів,
Але розбити скелю не посмів -
От і триває гідриних голів
Невпинне, та безплідне побиття.

Одне жадання - ночі дочекати,
Звільнитися від пут і полетіти
В країну забуття - не світла:
В раю тобі вже, мабуть, не бувати!

Та де там!Виродки єхидни
Цькуватимуть тебе, позбавлять віри,
Розірвуть крила... Витратиш всі сили
На них, а зранку - пазурі пташині
Мордують знов уже безвольне, скам'яніле тіло.

А втім... Надія крихітна зорею
Ще блима, мов сірник, що сил не має
Світити, та від нього свічка запалає!
Що ж ти вчинив, нещасний Прометею?..
Мабуть, таки ніхто того не знає.