Хто?

Невідомість завжди дивна
І ніхто не знає де
Ти спіткаєш своє щастя,
Де воно на тебе жде.

Завжди пристрасть і чекання,
Роздуми, гіркі слова…
Та ти знаєш, що востаннє,
Ти сюди сама прийшла.

Ти прийшла до свого серця,
Барабанячи в вікно.
І тебе спитають тихо:
То це «щастя» знов прийшло?

Ні, не щастя, не чекання,
Не такі жадані сни,
А мої лиш сподівання
В гості якось там зайшли.

Буде доля, буде віра
Буде мрія у життя…
Всі сидітимуть по парах,
Та лиш ти сама-одна.

Серце, доля так прикаже,
Хай вона зайде в наш дім.
Ми потіснимось і разом  -
Возвеличимось у нім.

Тут піднялось сподівання:
Хай проходить, тут присядь.
Ти, напевно, знала лихо,
Ми врятуємо, не плач.

Обізвалась з лави совість:
Ну нехай, нехай іде,
Ми отут усіх нужденних
І принижених вже ждем.

Нам і так повсюду тісно –
Гірко мовить заздрість там.
Ми і так уже стиснулись,
Мов фігурка орігам.

Не хвилюйся, не вовтузся,
Ти і так немов в раю.
Розвернулась, мов на троні,
В серці, на самім верху.

Ми ж із ніжністю, з любов’ю,
З вірою і майбуттям
Вже і так стиснулись в кутик,
Наче ми пішли з життя.

Ми тепер повсюду разом:
Ми і в гості, і на трон,
Супроводимо ми пана,
Хоч до Бога на перон.

Ну а ти, зелена жабо,
Не розказуй нам як жить,
Ми і так без тебе знаєм
Кого в домі прихистить.

Так сьогодні ми у серці
Відчуваєм боротьбу.
Та, надіюсь, що назавше
Ми відпустимо журбу,

Знайдем місце для любові,
Для  поваги без жури.
І оселиться в нас в серці
Щастя – доля без журби.
09.03.12 (22:14)