…Коли я пишу, то, насправді, мовчу -
Я лиш інструмент, що відтворює дане.
Тихенько лишень «Отче наш…» шепочу,
А Він мені Духа дає, так як званим.
До обраних дуже далеко мені,
Мабуть, і до смерті Вечері не годен -
Життям попереднім погруз у багні,
Яке і йорданські не виперуть води.
Тому, наче раб, міцно стисну вуста,
І мовчки роблю, те що хоче Господар.
За це мене митись пускають у став
І мила шматочок дають в нагороду.
А от коли вимию, все що зібрав
У душу свою за роки бідування,
То, може, возляжу в саду серед трав?
І в обраних коло ввійду, а не званих?
Не знаю. Бо знати не можу того,
Що рівне знанню хто сів зліва, хто справа.
Тож звершую кожного вірша свого:
«…Твоє ж бо є Царство, і сила, і слава»…
2012
Нiмий. Три крапки на початку i у кiнцi
© Copyright: Александр Зубрий, 2012
Свидетельство о публикации №112042906600
Свидетельство о публикации №112042906600
Рецензии