…Я – блазень поезії. Тож говорю
Про те, про що інші бажали б мовчати.
Та діло ж дурне є – монархів повчати,
То я поміж літер «закляття» творю.
Коли виступають міністри й князі,
І я, наче цуцик, подзявкаю тихо.
Як блазень белькоче – кому з того лихо?
Чи хто із державної збочить стезі?
Такому, як я, - не даровано честі
Апостолом бути кривавих шляхів,
Синиця - небесних замінить птахів.
Зате - не ховатимуть на перехресті.
Язик мій – кривий, і зіпсований ритм,
І рими кульгаві, старі й голопузі,
Та є свій Пегас і підтоптана муза,
Тож вірші гелгочуть, рятуючи Рим.
І хто прочитати зумів між рядків,
І мапу помітив між звивами ліній,
Той час цінувати навчиться мов Пліній,
І блудний – повернеться в дім до батьків…
2012
Про блазня. Вiдверто
© Copyright: Александр Зубрий, 2012
Свидетельство о публикации №112042905611
Свидетельство о публикации №112042905611
Рецензии