Раз сірий вовк набрів на півня,
Що зазівався сидячи на гілці,
Схопив його за шию, та й в мішок,
- Поласую тобою, я червоній гребінок.
Пройшовши милі за дві, зо три,
Присів на деревину він трухляву,
Щоб заморити трохи черв’ячка,
Та пожувати, як не як, окорочька.
Був дівний ранок і буяли квіти,
І сонечко світило навкруги,
Але угледіла його руда лисиця,
На злее лихо хитрая сестриця.
«О, Вовчику! Невже це ти мій друже?
Сидиш на пні й не відаєш про те,
Що там неподалік на лузі Барани,
В чагарнику застрягли і не вилізуть вони.»
Забув про їдло сірий лопонув,
Бач два барани ласий куш для нього,
Ну, а руденька з’ївши петушка,
У котрий раз пошила вовка – простачка.
Мораль цієї байка бач проста.
Роздявиш рота, не залишиться на їжу і хвоста
Басня Вовк та п вень
© Copyright: Степан Бендер, 2012
Свидетельство о публикации №112042308607
Свидетельство о публикации №112042308607
Рецензии