Буває все життя минає,
Неначе у пітьмі.
Буває промінь долинає,
Так, немов у сні.
Буття повільно лине,
Рікою в далечінь
І хтось обов'язково кине
На неї свою тінь.
Хтось завжди поряд буде,
Як верби над водою.
А хтось навік забуде
Й залише лиш з журбою.
Хтось поглядом розтопить
Всю кригу на весні,
Та інший за горлянку схопить,
Мов греблею тобі.
Вода ж бо камінь точить!
Не довго буть в полоні.
І лиш верба, коли це бачить,
Поплаче й обійме долоні.
Рiка
© Copyright: Оксана Мыслович Чайкивська, 2012
Свидетельство о публикации №112042200322
Свидетельство о публикации №112042200322
Рецензии