Накрила ніч село дрібним дощем,
Із стріхи краплі падають в відерце,
Сумну співають вітер і сичі
Мелодію,що ріже ножем серце.
Горить свіча у склянці на столі,
Повільно вітер полум'я хитає,
У чорній рамці фото на стіні,
На нім вона сміється, не ридає.
Вона жива,вона - саме життя,
Та доля розсудила по-своєму,
Вказавши шлях із світла в небуття,
Життєву перекресливши поему.
Стоять, схиливши голови сини,
Свіча у склянці,мов життя згоряє,
Кричать сичі.Ти прийдеш знову в сни,
Синам знов колискову заспіваєш.
Колискова
© Copyright: Виктор Гала, 2012
Свидетельство о публикации №112042202085
Свидетельство о публикации №112042202085
Рецензии