Стоїть будинок, молиться очима
За всіх господарів, яких уже нема.
Літа веселі в нього за плечима,
Попереду – лише сама зима.
На дах обперлись згорблені дерева,
У вікна заглядають чагарі.
Нікому тут нічого вже не треба.
До болю тихо й пусто у дворі.
Була сім’я, та викосило горе;
Вночі за ними плаче домовик,
А ще росою плачуть вікна голі:
Був славний рід – і так раптово зник.
Паркан схиливсь до лавки і питає:
«А пам’ятаєш літні вечори?..»
«Та тільки стежки вже до нас немає…»
Зітхнули. Зорі схлипнули згори.
Сто ть будинок, молиться очима
© Copyright: Татьяна Жихарева, 2012
Свидетельство о публикации №112042105799
Свидетельство о публикации №112042105799
Рецензии