Він приходить до неї, коли йому дуже погано,
В пух і пір*я розбитий, нестерпно самотній та п*яний.
Обіцянками знову і знову їй плани руйнує
І цілує так ніжно, цілує цілує й цілує...
А вона все забула на світі, хоч пальцем до скроні,
Тільки очі, вуста й огрубілі гарячі долоні,
Тільки гола, солоно-гірка, але все ж, насолода
І кохання шаленого буйні безжалісні води.
Але зранку, тверезий, він тихо, без сумнівів піде,
А вона буде сльози пекучі ковтать до обіду,
Відображенню буде казати дурепа-дурепа,
Розуміти, що це не кохання, а справжня халепа.
Та не схоче нічого міняти у замкнутім колі,
Бо давноно вже змирилася з тим, що така її доля...
Він постукає в двері, вона неодмінно відчине
І уся, як завжди, безперечно у нього полине.
Замкнуте коло
© Copyright: Ветка Миловец, 2012
Свидетельство о публикации №112042009240
Свидетельство о публикации №112042009240
Рецензии